березень-грудень 2017

серія лекцій українського композитора та музикознавця Миколи Ковалінаса

проект Миколи Ковалінаса та Kyiv Contemporary Music Days

партнери:   Goethe Institut Ukraine, Betv, Мала Академія Наук України

«Чисто про музику» – цикл розмов про сучасну класичну музику, про музичне мислення та суто музичну логіку, про славнозвісний та сумнозвісний зміст музики і парадокси музичної феноменології, про так звану «чисту музику» та найбільш «чисті» прояви музичного в композиторській творчості, про «зовсім інше» та ін. – і все це з точки зору композитора і педагога.

Лекція є безпосереднім продовженням попередньої «патетичної» зустрічі в Ґете-інституті в грудні 2016 року та присвячена дивовижним і глибоко сучасним (за осмисленням і, як наслідок, сприйняттям) атрибутам музичного мислення першого «чистого й абсолютного» композитора (і взагалі, першого композитора в сучасному розумінні терміну «композитор»!) – Л. Бетховена. Цього разу вже без фіктивної (і суттєво складної для слухацької аудиторії) патетики, але не менш appassionato, буде представлена оригінальна концепція унікального місця і ролі Бетховена в історії, теорії та практиці європейської професійної музичної композиторської творчості. 

Розмова про життєдайність його абстрактних і суто музичних ідей (у т.ч. окремий парадоксальний акцент на проблемі «Бетховен і авангардна естетика») приурочена до 190-річчя з дня смерті композитора, що виповнюється 26-го березня. 

Легенда свідчить, що у 1787-му році, прослухавши імпровізацію Бетховена, Моцарт вигукнув: «Він змусить усіх про себе говорити!». Тож приходьте 6-го квітня о 19.30 в Ґете-інститут, і Бетховен змусить усіх про себе говорити! 

Лекція дійсно буде про музику (“чисто про музику“), а також про “білочок і зайчиків“, адже поняттям “білочки-зайчики“ автор лекції визначає так звану програмну музику (точніше, не стільки власне програмну музику, скільки парадокси, що пов'язані з проблематикою музичного змісту, які найчастіше звучать у вигляді спроб відповісти на славнозвісне (й сумнозвісне) питання: "Що хотів сказати композитор?". Таким чином, назва може звучати як "Про музику та програмну музику".

Василь Калінніков якось зауважив, що “у програмній музиці виростає величезний ворог усьому музичному мистецтву“... (тут поки три крапки)

Спеціальний “гість“ івенту – наш “сучасник“ Фредерік Шопен.

Для кого-то музыка – патетично-поэтичный мир чувств и эмоций. Для кого-то – выразительно-изобразительный мир «белочек и зайчиков». И только для ничтожного меньшинства (!) музыка представляет собой специфически-абстрактный мир «до-ре-ми», мир, не требующий метафор, поскольку сам есть метафора, мир музыкальных сущностей и чисто музыкального мышления. 

Итак, приходите музицировать! Да, будет сложно, но сложное – это то единственное, что в конечном итоге может сложиться…

Уже становится традицией приглашать на наши «ивенты» специальных гостей. На сей раз таким «гостем» будет Антон Веберн.

Да, и еще в прошлом анонсе была одна цитата. Здесь – даешь традицию! – тоже одна: «Настоящая музыка – тонкий наркотик, но на самом деле ее нельзя назвать наркотиком, потому что она не огрубляет, а возвышает» (Пьер Шеффер).

Запропонована тема четвертої лекції, безумовно, навіть суто логічно не може не апелювати до відомої роботи О. Лосєва «Музыка как предмет логики». І питання не стільки в самій назві, сформульованій в характері парадоксу, що заразом дає можливість «поплескати по плечу» славетного філософа та філолога.

Чергова логічна гра слів-сенсів досить своєрідно підкреслює дослідницьку і, загалом, світоглядну  позицію автора (задекларовану анонсом серії лекцій «Чисто про музику», що настроює на розмову про «зовсім інше»), яка через свою суттєву та принципову протилежність традиційному погляду відкриває певну перспективу більш глибокого осягнення сутності такого складного і багатогранного явища, як музика. 

Продовжуючи затіяний Лосєвим «бенкет чистої смислової діалектики», ми спробуємо «вести бесіду» про зовсім інший предмет (адже лосєвська концепція сформувалася «при звуках вельми алогічної музики», яка «не володіє пізнавальною оформленістю» і т.п.) – з позиції композитора, для котрого докір у нелогічності, у відсутності логіки зазвичай є одним з найстрашніших.

Отже, музикування продовжується! Цього разу вже не має бути так складно для слухового сприйняття, як минулого разу, адже про складне мова буде йти простими словами, а складними логічними конструкціями – про просте.

У якості спеціального гостя події цього разу «запрошена» славнозвісна… Курочка Ряба.

І наостанок дві цитати:

О. Лосєв: «… я пришел к такому выводу: кто понимает логику Гегеля в ее подробностях, тот обязательно должен глубоко чувствовать колоратурное сопрано, ибо оно построено на мелких, дробных проявлениях, и из этого виртуозного звучания, из этого фейерверка отдельных тонов рисуется грандиозная картина. И обратная зависимость, конечно же, имеется. Кто хочет глубоко разбираться в виртуозной музыке, тот должен потратить значительные философские усилия, прочувствовать тонкость логики Гегеля».

Д. Шостакович: «До чего же это отвратительная, антимузыкальная вещь – колоратура…» 

Мова знову йтиме про протилежні ракурси бачення музичного твору – творчість (створення музичного твору) та сприйняття музичного твору, позиції, що представлені та виразно протиставлені у попередній лекції. Головною «дійовою особою» вечора буде один із найславетніших і «найчистіших» композиторів ХХ століття – Вітольд Лютославський, знаменитий авторський девіз якого «Я створюю сприйняття» спробує досить оригінально об’єднати вказані протилежні ракурси.

Розмова знову ж таки буде у стилі цієї серії лекцій та під специфічним кутом зору, тобто з позиції композитора та «чисто про», а отже, без зайвої патетики, без славнозвісних та сумнозвісних «білочок-зайчиків», про чистий і абстрактно-логічний світ Музики («до-ре-мі-світ»), адже у композиторів, за висловом В. Лютославського, «немає тої нестерпної рефлексії. Вони сприймають усе безпосередньо. Для таких людей звуки – частинки такої багатої та різноманітної краси, що вже не потрібно шукати за ними щось інше».

Анонс останньої лекції серії «Чисто про музику» почнемо, мабуть, з досить банальних висловів, які у звичайному спілкуванні не виглядають такими вже й банальними: всі ми любимо музику; кожен – свою, кожен – по-своєму. Ця любов у «тих, хто справді любить» з роками, зазвичай, переростає в особливе почуття (тут доречним є англійське слово sense – не тільки почуття, але і його усвідомлення, смисл, тобто власне «сенс»). Зауважимо також, що любов до музики відчувають як власне «любителі» музики, так і професіонали (хоча останні у звичайному спілкуванні на питання про любов до музики часто віджартовуються – «з дитинства ненавиджу!»).

Отже, припустимо, за замовчуванням, ми все ж любимо музику.

Йдемо далі.

Поняття «ерогенний» означає буквально «той, що породжує любов». А й справді: щось же має породжувати цю славнозвісну «любов до музики»?! Давайте назвемо це «ерогенними зонами музики».

Одразу зауважимо, що мова йтиме зовсім не про якусь музичну «полуничку», або про те, що викликає природні (тваринні) почуття-відчуття-переживання-емоції... (втім, і не без цього ;-) ). Розмова вестиметься в уже звичному для всієї серії «Чисто про музику» аспекті – про «зовсім інше» (проте, як виявляється по суті, про те ж саме). Адже, як стверджував великий «господар» нашого з Вами івенту – Гете: «Важливіше як міркувати, аніж про що міркувати».

Приходьте! Лекція буде не тільки про «те, за що» ми, в принципі, любимо музику, а й «за що ще» ми її любимо, або чому ми любимо її «в принципі». Ми також сподіваємося, що п’ять (або навіть шість) попередніх зустрічей багато в чому (або хоча би трохи) відкрили Вам численні (або хоча б окремі) «закриті зони» музичних (чисто-музичних, суто-музичних, власне музичних) сенсів...

Хто цього разу спеціальні гості? – ця інформація поки що в секреті.